7 украинских народных игр, которым стоит научить современных детей

Многие дети мало себе представляют, чем можно себя занять вдали от компьютеров и интернета. Максимум, что им знакомо — это снежки, догонялки, катание на санках. А весь существует много интересных подвижных игр, в которые можно поиграть и зимой, и летом. Итак…

Хлибчик

Правила игры: дети делятся на водящего (хлибчик) и остальных участников, которые делятся на пары и становятся, держась за руки, друг за другом. Водящий происходит диалог.

—  Пеку-пеку хлибчик, — выкрикивает хлибчик.
—  А выпечешь? — спрашивают дети из последней в ряду пары.
—  Выпеку!
—  А убежишь?
—  Посмотрю!

Дальше дети из этой пары должны разбежаться в разные стороны для того, чтобы, увильнув от хлибчика, снова взяться за руки и встать перед первой парой. Хлибчик же должен поймать одного из них и не допустить соединения пары.

Что развивает: мышцы ног, сообразительность, координацию в пространстве.

Чаклун

Правила игры: колдун вытягивает вперед руку ладонью вниз, участники держат под ней указательные пальцы. На счет «раз, два, три» колдун должен схватить кого-то за палец, а участники — не допустить этого и разбежаться в стороны. Колдун должен догнать и дотронуться до любого из участников. Тот, кого «засалили» должен замереть с разведенными в стороны руками. Он заколдован, дотронувшиеся до него другие участники могут его расколдовать, но колдун не дремлет… Заколдованный трижды игрок сам становится колдуном.

Что развивает: мышцы ног, скорость, координацию в пространстве.

Круглий хрещик

Правила игры: игра начинается с фразы: «Чур, в «Круглого хрещика» играть! На горе стоять, пойманным не бывать!». Дети делятся на пары, стоя друг перед другом (две крайние и одна посередине).

Задача детей из «крайних» пар по команде поменяться местами, образовав новые пары, а участники средней пары должны поймать кого-то. Как только поймал — напарник из средней пары и пойманного, из крайней должны бежать к ним изо всех сил. Кто первый добежит, образует со своим напарником крайнюю пару, оставшиеся — становятся в середину.

Что развивает: ловкость, скорость реакции.

Чакля

Правила игры: дети выбирают водящего (цаплю). Остальные игроки становятся лягушками. Исходная позиция: цапля спит (игрок наклоняется вперед, положив руки на колени), в это время остальные двигаются, имитируя прыжки-движения лягушек. Неожиданно цапля просыпается и, крикнув, начинает ловить лягушек. Внимание: цапля может двигаться только большими шагами на прямых ногах, не сгибая коленей, а лягушки прыгают на корточках. Тот, кто из лягушек поднимается во весь рост, становится цаплей.

Что развивает: мышцы ног.

Колир

Правила игры: водящий становится спиной к игрокам. Неожиданно он должен выкрикнуть название какого-то цвета (красный, синий, желтый), игроки быстро находят его на своей одежде и держатся за цвет так, чтобы водящий видел. Те, у кого на одежде названного цвета нет, начинают убегать. Кого водящий поймает, тот им и становится.

Что развивает: знание цветов, мышцы ног, скорость реакции, координацию в пространстве.

Вовк та козенята

Правила игры: волк — водящий, остальные — козлята. На асфальте/снегу/песке чертится мелом большой круг, а вокруг него, на расстоянии — небольшие круги («домики»), по количеству на 1 меньше, чем количество игроков. На счет «три» козлята из большого круга бегут по домикам, тот, кому домик не достался, должен убежать от волка. Если козленок 3 раза оббежит вокруг большого круга и не будет пойман, то волк должен остановить преследования. Если же волк догнал козленка, тот становится водящим.

Что развивает: скорость, координацию движений, мышцы ног.

Дзвон

Правила игры: дети становятся в круг и берутся за руки. Внутри круга стоит водящий. Закрыв лицо руками, он медленно движется по кругу, спрашивая:

— Чьи ворота?

— Петра.

— А эти чьи?

— Тараса.

— Пустите меня?

— Не пустим!

После этого водящий с криком «Бов» бежит на кого-то, стараясь разорвать сомкнутые руки и выбежать из круга. Если руки размыкаются, то эта пара должна догнать водящего. Тот, кто догонит водящего, сам им становится.

Что развивает: ловкость, смекалку, скорость реакции.

— Читайте также: Новогодние танцы для детей и взрослых

womo.ua

Украинские народные игры для дошкольников

Украинские народные игры для дошкольников

Колдун

Перед началом игры выбирают колдуна. Для этого один из игроков вытягивает перед собой правую руку ладонью вниз, остальные подставляют под нее по одному указательному пальцу. По команде «Раз, два, три!» или по окончании считалки все отдергивают пальцы, а игроку с вытянутой рукой необходимо захватить чей-нибудь палец. Тот, чей палец таким образом будет захвачен трижды, становится колдуном. Все разбегаются, а колдун пытается догнать кого-нибудь и дотронуться рукой. Пойманный замирает, разведя руки в стороны. Расколдовать его могут другие игроки, дотронувшись до него рукой. Однако колдун следит за своей жертвой, и только кто-либо снимает чары, то он старается повторным ударом снова напустить их. Кроме того, он пытается заколдовать и тех, кто отваживается выручить товарища.

Правила игры. Заколдованный игрок остается на месте. Заколдованный трижды сам становится колдуном, а его предшественник присоединяется к убегающим.

Печки

Для игры необходимы маленький резиновый мяч и открытая площадка. В земле на одной линии недалеко друг от друга выкапывают ряд ямок – печек (если грунт мягкий, то ямки можно выдавить каблуком или мячиком). Печки делают неглубокими, чтобы по ним мог прокатиться мячик. Количество печек соответствует количеству игроков.

Игроки становятся с двух сторон линии печек, каждый около своей печки. Крайние игроки становятся лицом друг к другу, они и начинают игру.

Крайний игрок прокатывает мячик по печкам. Если мячик не останется ни в одной из ямок, то второй крайний игрок катит его назад. Когда же мяч застрянет в чьей-либо печке, все участники игры стремительно разбегаются в разные стороны, а тот, в чьей печке оказался мяч, кидает его в одного из участников игры, выбитый ловит мяч и в свою очередь бьет им другого игрока. При этом бросать следует с того места, где мяч настиг играющего. Так продолжается до тех пор, пока кто-либо не промахнется. Тогда все возвращаются к своим печкам. Тот, кто промахнулся, меняется печками с одним из крайних игроков и начинает игру с начала.

За второй промах около печки «мазуна» проводят черту, а за третий промах делают гнездо и сажают палочку–квочку. За каждый дальнейший промах около печки втыкают палчку–цьплёнка. Когда у кого-либо наберется пять цыплят, их прячут, а хозяин квочки должен их найти и раздать остальным игрокам, т. е. догнать и дотронуться палочкой. Все остальные игроки убегают от квочки. Игра начинается сначала.

Правила игры. Количество игроков — от пяти до семи. У каждого своя печка, около которой отмечаются промахи. Салить мячом надо с места и только в ноги. В конце игры хозяин квочки салит до тех пор, пока у него не останется ни одной палочки.

Хлибчик

Все желающие играть, взявшись за руки, становятся попарно (пара за парой) на некотором расстоянии от игрока, у которого нет пары. Он называется хлибчиком (хлебцем).

Печу, пчку хлібчик! (Выкрикивает он.)

А випечеш? (Спрашивает задняя пара.)

Випечу!

А втечеш?

Подивлюсь!

С этими словами два задних игрока бегут в противоположных направлениях с намерением соединиться и встать перед хлибчиком. А тот пытается поймать одного из них до того, как они возьмутся за руки. Если это ему удается, он вместе с пойманным составляет новую пару, которая становится первой, а игрок, оставшийся без пары, оказывается хлибчиком. Игра повторяется в том же порядке.

Правила игры. Последняя пара может бежать только после окончания переклички.

Круглий хрещик

Игра начинается с того, что кто-то из детей выкрикивает:

Чур, в «Круглого хрещика» грати!

На горі стояти, спійманим не бувати!

Две пары становятся одна против другой на расстоянии двадцати шагов и приглашают третью пару встать посередине. Игроки крайних пар, которые стоят один против другого, пытаются, минуя средних, соединиться в новые пары. Один из пары бежит вправо, а другой — влево. Игроки средней пары препятствуют им, ловят бегунов. Если игрок средней пары поймал кого-либо из тех, кто перебегает с его стороны, напарник пойманного и напарник ловишки спешат им на помощь. Тот, кто прибегает первым, вместе со своим напарником становится крайней парой, а два других игрока встают в середину. Когда же пробежка завершается успешно, то игра продолжается.

Правила игры. В игре принимает участие шесть человек. В нее могут играть дети, начиная со среднего дошкольного возраста.

Лисица и заяц

Дети стают попарно в разных концах площадки лицом друг к другу, взявшись за руки. Одного выбирают зайцем, другого — лисицей. Заяц прячется от лисицы, спешит к какой-то паре и становится спиной к одному из играющих. Тот стает зайцем и убегает, и точно также хочет стать в середину другой пары. Тем временем лисица пытается его поймать. Пойманный становится лисицей, а лисица — зайцем, и игра продолжается.

Перепелочка

Играющие становятся в круг, слегка расставив ноги, руки опущены вдоль туловища. Один игрок в середине круга — перепелочка. На слова народной песни:

Ой, у перепелочки да головка болит

— все участники вместе поднимают руки вверх, касаясь пальцами с двух сторон головы, а на повтор слов: «Да головка болит» — опускают руки вдоль туловища. На припев:

Тут была, тут была перепеленка,

Тут была, тут была сизокрылая —

Дети берутся за руки и идут по кругу влево, а перепел очка — вправо. На последнее слово все останавливаются. На слова:

Ой, у перепелочки да коленки болят —

Все наклоняются вперед и дотрагиваются до колен, а на повтор слов: «Да коленки болят» — выпрямляются. Слова и действия припева повторяются. Ведущий продолжает:

Ой, у перепелочки крылья не болят —

Все играющие поднимают руки в стороны и на повтор слов: «Крылья не болят» — опускают вниз.

На слова: «Птички поднялись и улетели!» — все бегут по кругу.

Правила игры. Движения выполнять красиво, в соответствии с текстом.

Мак

Играющие стоят по кругу плечом к плечу. Один из них в середине круга – это огородник. Он поет:

Ой, на горе мак,

Под горою так!

Играющие берутся за руки и, отступая назад, увеличивают круг на ширину отведенных в стороны рук. На слова:

Маки, маки, маковочки,

Золотые головочки! —

все участники делают шаг на месте, размахивая руками вперед-назад. На слова:

Станьте вы так,

Как на горе мак —

все приседают и показывают руками, вытянутыми перед грудью, какой вырос мак. Затем стоя спрашивают: — Огородник, огородник, Поливал ли мак?

Огородник отвечает: «Поливал».

На припев:

Маки, маки, маковочки,

Золотые головочки! —

все делают шаг на месте, размахивая руками, а огородник в это время ходит в середине круга и имитирует действия поливки мака. На слова:

Станьте вы так,

Как на горе мак —

все стоя показывают, как вырос мак: поднимают руки в стороны, ладони поворачивают вверх, пальцы рук немного согнуты — имитируют цветок мака. На припев:

Маки, маки, маковочки,

Золотые головочки! —

все играющие опускают руки и делают шаг на месте, размахивая руками.

Потом спрашивают:

Огородник, огородник,

Поспел ли мак ?

Огородник отвечает: «Поспел!»

Все участники игры повторяют песню сначала, мелкими шагами сужают круг, берутся за руки и медленно поднимают руки вверх. На слова: «Станьте так!» – показывают, какая спелая головка у мака.

Правила игры. Движения выполняются в соответствии с текстом песни.

На горі льон

Дети становятся в кругу, взявшись за руки. Один — ведущий стоит в кругу с «маком» в руках ( «маком» может служить любой предмет: грушка, венок, цветок и др.) .Дети, стоящие в кругу хлопают в ладоши и приговаривают:

Під горою мак, мак!

Мої любі діточки, робить ось так!

Во время проговаривания слов ведущий ходит внутри круга и останавливается на последнее слово возле любого игрока. Тот должен показать любое движение, а все остальные повторить его. Тот, кто показывал движение становится ведущим.

В речку гоп

Две шеренги стоят одна против другой на расстоянии полтора — два метра. Ведущий дает команду:

— В речку гоп! — все бегут вперед.

— На берег, гоп! — все бегут назад. Часто ведущий повторяет одинаковую команду несколько раз. В таком случае все должны стоять на месте. Например:

— В речку гоп! — все бегут вперед.

— В речку гоп! — все стоят на месте. Кто бежит назад, — выбывает из игры.

Игра продолжается до тех пор, пока в одной из шеренг не выйдет последний игрок.

Волк и козлята

Детская украинская игра волк и козлята для детей младшего возраста. Для  игры подойдёт игровая площадка 15-20 метров. На ней чертится круг 4-8 метра диаметром, и за его пределами ещё кружочки диаметром 1 метр на расстоянии 1-2 метра.

Маленькие кружочки это домики для козлят. Кружочков чертится на один меньше, чем игроков-козлят. По считалочке выбирают волка. В начале игры волк становится за пределами большого круга, а козлята внутри круга. На счёт три все козлята выбегают из круга и занимают домики.

Тот козлёнок, которому не достался домик, бегает от волка между большим кругом и домиками. Волк должен поймать козлика, но если козлёнок обежит круг 3 раза, то погоня прекращается и все остаются на своих местах. Если волк поймает козлёнка, то они меняются местами и игра начинается заново.

Колокол

Эта игра записана на Украине еще в прошлом веке П. Ивановым (в Харьковской области) и П. Чубинским (на Полтавщине). В наше время бытование игры обнаружено в Винницкой и Тернопольской областях. Играют обычно мальчики и девочки 10-15 лет (иногда и старше), 10 и больше человек.

Описание. Взявшись за руки, играющие образуют круг. Водящий, выбранный по считалке, становится внутри круга. Налегая на руки составляющих круг, он старается разъединить их, приговаривая: «Бов». Повторяет это до тех пор, пока не разомкнет чьи-либо руки, после чего убегает, а двое разомкнувших руки ловят (салят) его. Поймавший становится водящим.

Правила.

Водящий должен разъединить руки стоящих в кругу без помощи своих рук.
Водящего можно салить, пока он не отбежит от круга на условленное расстояние.
Вариант (записан в Винницкой области в 1948 г.). Водящий, который стоит в середине круга, закрыв лицо руками, склоняется над соединенными руками («воротами») двух игроков и спрашивает:

«Чьи это ворота?» Ему отвечают, например: «Петра».

«А это чьи?» — «Тараса» и т. д.

Потом водящий подходит к любым «воротам» и просит:

«Пустите меня». — «Не пустим!» Он идет еще к двум-трем «воротам». Наконец выкрикивает: «Бей, колокол, бей! Тучу разбей!» — и пытается прорваться через какие-нибудь «ворота». При удаче убегает, а двое, через «ворота» которых он прорвался, догоняют его. Догнавший становится водящим

Коты

Игра коты подходит для детей младшего возраста. Для игры понадобятся: игроки от трёх до десяти человек, платочек завязать глаза, ограниченная игровая площадка и 6 – 10 палочек, которые и будут котами.

В начале игры выбирают водящего и завязывают ему глаза. Дают ему в руки котов-палочки и двое игроков начинают его крутить и водить в разные стороны, стараясь запутать, сбить ориентир. Далее один из сопровождающих  говорит: «клади двух котов» и водящий должен положить 2 палочки на землю. И так его водят, пока он не разложит все палочки.
Потом его возвращают на исходную точку, развязывают глаза и он без подсказок должен найти и собрать всех котов. Самым лучшим игроком будет, тот,  кто без подсказок быстрее всех найдёт все палочки. Потом выбирают следующего водящего,  и начинается игра заново.
По правилам водящего нельзя уводить за пределы игровой площадки.
Ему можно подсказывать словами: тепло, жарко, холодно, прохладно.
Если игрок не может долго найти последнего кота, то ему показывают его, и он проигрывает.

Квач

Квач — это старая народная и широко распространённа  игра. Игра квач подходит для детей подросткового возраста.  Количество игроков от 3 и более. Для игры потребуется мяч и игровое поле с оговоренными или очерченными границами.  Правила игры квач достаточно просты. Выбирается один водящий, который бегает с мячом стараясь попасть им в убегающих. Тот в кого он попал становиться на его место.
Игрокам не разрешается трогать, пинать или отбивать,  упавший на землю мяч. Игрокам не разрешается забегать за установленные границы игрового поля кроме водящего (за мячом). Если игрок выбегает, то становится на место водящего.

Одна из разновидностей игры в квач предполагает такие правила: водящий должен попасть мячом во всех игроков и последний игрок, в которого он попадёт становиться победителем, а первый водящим

Вышибалы

Для игры в вышибалы нужно как минимум 3 человека. Из них 2 вышибающие (вышибалы) и один водящий. Играющие разбиваются на две команды.

Двое игроков из одной становятся на расстоянии примерно семь – восемь метров друг напротив друга. У них мяч. Между ними передвигаются два игрока другой команды. Задача первых – перебрасываясь мячом друг с другом, попадать в соперников и выбивать их из игры. При этом нужно бросать так, чтобы мяч, не попав в цель, мог быть пойман партнёром, а не улетал каждый раз в никуда.

Задача вторых – не дать себя выбить. Если ловишь летящий мяч, тебе добавляется одна жизнь. Наберёшь, к примеру, пять жизней и чтобы выбить из игры, нужно попасть в тебя шесть раз. Если мяч отскакивал от земли и попадал в игрока, это не считалось. Место выбитых игроков занимали другие члены команды. Когда выбивали всех – команды менялись местами

Квадраты

Квадраты — это очень популярная на Украине игра. Для игры потребуется небольшая площадка в виде квадрата и мяч. Игровую площадь делят на четыре равные части и в центре чертят круг диаметром около метра.

Играть могут от двух и до восьми игроков в зависимости от размера игрового поля.
Если играют два или три человека, то каждый занимает по одному квадрату и при попадании мяча в незанятый квадрат очко, будет начисляться тому, кто послал туда мяч.
Если игроков 8, то каждый квадрат занимают по два человека и играют командами.
Если играют четыре игрока, то каждый занимает по квадрату и могут играть двое на двое или каждый за себя. Играя в паре игроки, могут пасовать и помогать друг другу.
Перед началом игры, договариваются,  о предельном  количестве очков и игроки занимают по квадрату. Один из игроков начинает игру,  бросая мяч в центр круга, так чтобы он отскочил на один из четырёх квадратов-полей. Далее игрок на чьё поле попал мяч,  должен отбить его ногой на другое поле,  после одного касания мячом земли. Если мяч коснулся земли дважды, то игрок  получает одно очко и игроки передвигаются на одно поле по часовой стрелке или игрок выходит из игры. Игрок, получивший очко начинает игру сначала, бросая мяч через круг, и если при этом он промахнётся три раза, он получает ещё одно очко.

В этой игре набранные очки ведут к проигрышу. Мяч отбивают всеми частями тела кроме рук. Игрок не должен дважды касаться мяча на своей площадке, но его может выручить сосед, перепрыгнув на одной ноге и забивая при этом другой ногой

Командные прятки

Командные прятки — это как аналог простых пряток, были широко распространенны в позапрошлом веке на Украине. Эта игра очень хорошо подходит для больших компаний и детей старшего возраста.
Для игры в командные прятки необходимо точно установить границы игровой площади. Игроков от  10 человек и более. По правилам все участники разбиваются на две команды, примерно равные по силе и выбирается ведущий-посредник.
Ведущий-посредник должен будет следить за соблюдением правил, и при помощи жеребьёвки, решать, какая команда будет прятаться первой. Команда, которой выпало искать, называется водящей.
Также выбирается место, которое будет коном. Это может быть дерево, лавочка, стол, забор, камень и т.д. Команда водящих должна собраться возле кона и закрыть глаза, другая команда прячется в это время, ведущий-посредник в это время следит за всеми.
 Как только команда спряталась, он подаёт сигнал, и команда водящих начинает искать спрятавшихся и охранять кон одновременно. Та команда, которая спряталась должна быстро и желательно незаметно прорваться к кону и застукать его.
В командных прятках, водящие должны поймать и запятнать спрятавшихся и не допустить, чтобы хоть один из противников прорвался к кону и дотронулся до него. Иначе игра будет проиграна и всё начнётся заново.
Если команда водящих поймает всех противников, то команды меняются местами и играют заново

Четыре стихии

По правилам игры участники становятся в круг, в середину которого, встает водящий. Он бросает мяч кому-нибудь из играющих, произнося при этом одно из четырех слов: «земля», «вода», «огонь» или «воздух».

Если водящий сказал слово «земля»,то тот кто поймал мяч, должен быстро (пока водящий считает до пяти) назвать какое-либо домашнее или дикое животное.

При слове «вода» играющий отвечает названием какой-либо рыбы, водных существ.

При слове«воздух» называеются птицы.

При слове «огонь» все должны помахать руками. Затем мяч возвращают водящему.
Если игрок ее успел назвать слово или ошибся – он «платит» фант,или меняются местами с водящим и игра продолжается.

infourok.ru

Украинские народные игры и забавы для детей

Украинские народные подвижные игры позволят не только развлечь малыша, но еще и передать ему традиции предков, познакомить его с забавами, которые были в ходу еще у его прапрабабушек и дедушек.

4
35 т.

Разнообразие
таких игр предоставит возможность
выбрать подходящий вариант для каждого
ребенка
, приняв во внимание его наклонности
и предпочтения. Украинские подвижные
игры станут отличным способом активно
провести время, улучшив физическую
форму ребенка.


Рыбки

Данная
игра требует совсем немного инвентаря
– всего одну веревку, которую нужно
привязать к ограждению, дереву или
другому неподвижному предмету. Эта
веревка и будет «удочкой», на которую
ловят «рыбку». Один из игроков выбирается
«приманкой», он должен держаться за
свободный край веревки и ловить ею
«рыбку», то есть других игроков. Остальные
участники должны «клюнуть на приманку»,
то есть коснуться водящего, но не
позволить ему поймать себя. Когда кто-то
из игроков пойман, он становится
«приманкой», а игра продолжается. Эта
забава прекрасно подойдет для любого
времени года
и может быть разыграна как
в помещении, так и на воздухе
.

Скрытый
звоночек

Эта
игра также хорошо подходит для любого
времени года и для любого места. Для нее
нужен небольшой звоночек, который
участники, стоя в кругу или в линии,
будут передавать друг другу. Важно
передать звоночек так, чтобы он не
зазвенел. Водящий должен определить, у
кого находится звонок. Тот, кто выдал
себя звоном, становится водящим. Данная
забава прекрасно развивает наблюдательность
и быстроту реакции.

Воробышки-попрыгунчики

Эту
веселую игру лучше всего проводить на
площадке, на которой нужно начертить
круг около 6-8 метров диаметром. Участники
игры становятся за ним, они играют роль
«воробьев». Ведущий располагается в
кругу, его задача – не дать «воробьям»
собрать «зернышки», то есть не позволить
им войти в круг. «Воробьи», прыгая на
одной ноге (можно также держать согнутую
ногу рукой или играть парами) пытаются
запрыгнуть в круг. Центральный игрок
«клюет» их (касается рукой), тот, кого
коснулся водящий, выходит из игры. Цель
«воробьев» –
как можно дольше пробыть в круге. Водящего
можно менять, выбирая самых быстрых и
ловких из детей.

Колокол

Эта
игра удобна тем, что в нее может играть
целая группа в садике (20-30 человек). Один
из участников выбирается «язычком»
колокола, другие образуют сам колокол:
они берутся за руки и становятся в круг.
Дети в кругу двигаются по или против
часовой стрелки, а «язычок» должен
прорваться из круга, то есть разъединить
руки игроков. Всего у него есть три
попытки. Как только водящий вырывается
из круга, он должен добежать до флажка
или другой условной отметки на расстоянии
около 50 м. Пока он бежит, остальные
участники должны постараться догнать
его и дотронуться до него. Тот, кто
сделает это последним, становится
водящим. Данная забава прекрасно заменит
занятия физкультурой. Она превосходно
развивает умение работать в команде
(не пропускать водящего из круга), а
также развивает волю к победе.

Веточка

В
эту оригинальную игру можно играть
большими компаниями
. Единственным
инвентарем, который необходим для этой
забавы, является веточка вербы или
другого дерева. Участники этой игры
образовывают неплотный круг, они держат
руки за спиной и передают друг другу
веточку. В центре этого круга находится
тот, кто водит. Его задача – найти веточку
и выхватить ее. Когда водящему удается
захватить веточку, тот, у кого он ее
забрал, становится в круг, и игра
начинается снова. С помощью этой игры
можно воспитать наблюдательность,
быстроту реакции и выдержку.

Народные
украинские игры
прекрасно подойдут для
забав в разное время года, они не требуют
сложного инвентаря и весьма занимательны
для детей
. Играть в них дети могут и без
присмотра взрослых, организовываясь в
команды и выбирая водящего самостоятельно.

Заметили орфографическую ошибку? Выделите её мышкой и нажмите Ctrl+Enter

Другие материалы по теме

Нет результатов.

pustunchik.ua

Подвижные детские игры разных стран (Украина)

Высокий дуб (укр. високий дуб) — подвижная игра с мячом

 На игровой площадке выкапывают ямку, ширина которой немного больше диаметра меча, продолговатой формы. Ямку сверху, накрывают поперек палочкой, чуть ближе к одному краю. Сверху палочки кладут деревянную дощечку, с планкой (поперечной) с одного конца. При помощи конструкции на дно ямки опускается мяч. Если все сделано правильно, планка поддерживает мяч, не давая ему возможность скатиться в ямку. Другой конец поднят над ямкой.

При помощи жребия, определяется ведущий. На его возлагается обязанность ударить по части дощечки выступающей над ямкой. Остальные участники расходятся в разные стороны, на определенное расстояние.  После удара, по возвышавшемуся концу дощечки, мяч подлетает вверх и все участники, кроме ведущего, бросаются ловить мячик. Тот кому удалось поймать мяч, становится ведущим и в следующем коне бьет по дощечке.  Если мяч ни кто не поймал, то ведущий остается прежним, а действие повторяется. Количество участников может варьироваться, от трех до пятнадцати человек.  Запрещается при ловле мяча отталкивать друг друга.

 

Чаклун (колдун) подвижная игра

Для начала при помощи специально придуманного жребия выбирается водящий (колдун). Для этого, все участники встают возле одного участника, который вытягивает руку вперед. Остальные игроки берутся за пальцы участника с вытянутой рукой. По Команде участники отпускают пальцы, а ведущий ловит их. Тот кого поймали становиться водящим (колдуном).
Правила игры: Напоминая обычные догонялки. С тем лишь условием, что пойманный колдуном участник замирает на месте (в той позе в какой был осален). Остальные участники могут «расколдовать» его прикосновением. В случае если участник был пойман трижды он становится водящим.

Пички (печки)

Подготовка к игре. На открытой площадке выкопать неглубокие ямки (равное количеству участников). Так же потребуется резиновый мяч и неопределенное (достаточное) количество палочек.

Игра начинается с того, что участники определяют где, чья печка. Участники встают в две шеренги, друг напротив друга, возле своей «печки». После чего участники катают, через печки мячик. Этот этап игры продолжается до момента, пока мяч не остановится в одной из лунок. Тот игрок в чей «печке» мяч остановился хватает мяч, а остальные игроки разбегаются в разные стороны. Участник с мячом старается попасть в остальных игроков мячом. Если ему это удается, то  тот игрок которого попали, заново начинает катать мяч. Если не удалось, то игрок получает к своей «печке» палочку «квочку». Набравший пять «квочек», должен раздать «квочек» остальным участникам (догнать как минимум 5 игроков).

Рыбки — подвижная игра.

Приготовление: К неподвижному предмету или дереву привязывают веревку «Удочку».

Ход игры: Водящий (наживка) берется за свободный конец веревки и старается поймать остальных участников «рыбок». Задача «рыбок» в свою очередь дотронуться до «наживки» но не быть пойманными.  Участник из числа рыбок, который был пойман наживкой, заменяет его.

 

Колокол подвижная игра для детей в детском саду. 

Участники выбирают ведущего. Он назначается «язычком» колокола. Он становится в центр круга, а остальные участники образуют круг и берутся за руки. Цель игры для «язычка» — вырваться из круга. Цель «колокола» не выпустить «язычок». Заранее обговаривается, сколько попыток может совершить язычок. Если ему удалось вырваться, то следующей его задачей становиться успеть добежать до определенной точки. Остальные участники ловят его. Поймавший становиться новым «язычком».

 

Скрытый звоночек — игра на внимательность.

Для игры необходим колокольчик или звоночек который звенит при резком движении. Участники встают, за спиной водящего ( в шеренгу или полукругом). Водящий запоминает последовательность игроков. После его снова отворачивается. Остальные участники начинают передавать колокольчик, стараясь сделать это очень аккуратно, не издавая звуков. Задача водящего угадать у кого в руках находится колокольчик.

 

 

 

xn—-gtbbearpc0e1cxd.xn--p1ai

Народні ігри — Про Україну

Народні ігри, відомі нам як забава, як форма фізичного загартування,—
своєрідна школа виховання, що формує поетичне мислення і мистецькі смаки. Гра була вигадана ще первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя.

Словесний текст ігор, який зараз, наприклад у весняних іграх, має першорядне значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному

дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи
тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони
були рослинними магічними діями і виконувались дорослими представниками роду, можна
назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять
у розряд молодіжних та дитячих забав.

Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з’ясування історичних основ
формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій.
Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки — «киці-баба» не що інше, як
уривок із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які
чекали дітей. Адже смисл гри пов’язаний із ловінням дітей, а глибше — із
визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби»
— простягнені вперед руки — відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць.
Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні
ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома
посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім
руху, ніякого смислу у грі немає. Словесний супровід не пов’язаний із
початковим змістом ритуалу — пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім
культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. У багатьох
словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних
мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри птах Коструб — магічний
провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом;
воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то
у цій грі знайшли своє відображення прадавні міфи та ритуальні звичаї про
жертвоприношення, які знаходимо і в казках. Кілька весняних ігор, які ми
наведемо, підтвердять це.

 

А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ»

Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої
групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і
знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.

– А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

– А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

– Та як же вам витоптать, витоптать?

– А ми коні випустим, випустим.

– А ми коні злапаєм, злапаєм.

– Та чим же вам лапати, лапати?

– Ой шовковим неводом, неводом.

– А ми коні викупим, викупим.

– А за що вам викупить, викупить?

– А ми дамо сто срібних, сто срібних.

– Не візьмемо й тисячі, тисячі.

– А ми дамо дівчину, дівчину.

– А ми дівчину візьмемо, візьмемо.

 

ВЕРЕБЕИ (ГОРОБЕЦЬ)

Діти утворюють коло, всередині — веребей. Коло швидко рухається, всі
співають, плескаючи в долоні.

Киш, киш, веребей,

Не клюй конопель.

Мої конопельки,

Дрібні, зелененькі,

У вірчики в’ються,

Самі не беруться,

Братись не даються.

Веребей кидається на дітей, які утворили коло, вони розбігаються. Той, кого
веребей зловить, займає його місце, і гра починається знову.

 

ЯЩУР

Збираються дівчата. Одну з гурту обирають за ящура, інші беруться за руки,
водять хоровод і співають:

Ой не сиди, ящуре,

В гороховім місті,

Май собі дівку,

Як перепілку,

Котру маєш,

Собі забираєш.

Як не ймеш,

Зараз вмреш.

Завтра поранку

Сховаєм у ямку.

Пирогів напечем,

Ящура пом’янем.

А ти таки, ящуре,

Не соромайся,

Котрійсь пані поклоняйся.

Чи старій, чи малій,

Чи мені, молодій.

Переспівавши, зупиняються, і ящур вибирає котрусь із дівчаток і кланяється
їй. Дівчина дає якийсь подаруночок. Діти продовжують гру, поки ящур не обере
кожну з учасниць гри й отримає подарунки. Потім дівчата починають по черзі
просити подарунки у ящура:

Ящурочку, голубочку,

Оддай мою худібочку,

Що я пряла, заробляла,

Із ящуром прогуляла.

Ящур намагається розсмішити дівчину, а та повинна дивитись в очі й не
засміятись, бо інакше ящур не віддасть подарунок.

Дослідити глибоко походження ігор, не пов’язаних із календарними обрядами,
і їхній зв’язок з ритуалами нелегко, оскільки більшість з цих ритуалів стали
власне іграми, не зберігшись у практиці дорослих. Але придивившись до деяких
дитячих забав, можна помітити елементи ворожіння чи випробування, поклоніння чи
жертвоприношення. Цікаво, що певна кількість ігор зберегла чіткий розподіл на «дівчачі»
та «хлоп’ячі», що теж вказує на давність їх по ходження. Щодо педагогічної
доцільності забав, можемо з певністю сказати, що дитячі ігри — вищий прояв
системного підходу до виховання дитини, у якому передбачено фізичне, естетичне,
розумове і моральне формування особистості та виховання любові до праці як одне
з найголовніших завдань.

Розглянемо деякі із цих ігор, назви яких найбільш відомі з літератури та
спогадів дідусів і бабусь.

 

ГУСИ

Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь — дома. Пастух
жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір’ю і полем, де гуси. Мати починає
кликати:

—Гуси, гуси, додому!

—Чого?

—Вовк за горою!

—Який?

—Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати!

Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати
перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха:

—Де гуска?

—Продав.

—Що купив?

—Булку.

—Де вона?

—З’їв.

Мати б’є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти,
поки вовк не переловить всіх гусей. Повернувшись з останнім гусаком, пастух
зізнається, що гусей забрав вовк. Мати пропонує відібрати гусей, йдуть до
вовка.

—Чи не бачили ви наших гусей?

—Ні, не бачив (гуси в цей час ґелґотять).

—А що то ґелґотить?

—Та то борщ кипить (гуси шиплять).

—А що то шипить?

—Каша біжить.

—Дайте-но подивлюсь,— мати відштовхує вовка,— може, то наші гуси.

Впізнавши своїх гусей, розтулює їм руки, які ті міцно стискають. У кого не
розтулить, той буде вовком.

 

 

Сергей Грибков “Прятки” 1893

НЕЩАСНИЙ ОПОЛОНИК

Дівчата стають поряд і беруться за руки. Одна з дівчат, господарка, починає
гру, звертаючись до когось із дівчаток праворуч:

—Здоров, кума! Чи ти ложки мила?

—Мила.

—А ополоник?

—Забула.

—Так не забувай, кумочко.

При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозиною, а та повинна
втекти попід руками інших дівчат і стати ліворуч. Гра триває, доки всі дівчата
не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тоді господаркою обирають іншу.

ХРЕЩИК

Дівчата стають парами одна за другою, Дівчина попереду говорить:

—Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

—Чого ти гориш?

—Красної дівки хочу.

—Якої?

—Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єднатись перед
попередньою парою, а та намагається зловити когось із них. Якщо спіймає — та,
що залишиться без пари, буде «горіти», якщо ні — гра повторюється знову.

 

ПАНАС

Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою,
виводять на середину й обертають, питаючи:

—Панасе, Панасе, На чому стоїш?

—На камені!

—Що продаєш?

—Квас!

—Лови курей, та не нас.

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той,
кого зловить, стає Панасом.

Elizabeth Adela Stanhope Forbes Hide And Seek 1820

 

ЦУРКА

Грають хлопчики. Креслять на землі «город» (чотирикутний, метр на метр),
потім міряються на палиці, хто з гурту буде в городі (верхні), а хто піде у
поле (нижні). Той, хто починає, на середині городу кладе цурку (дерев’яну, з
обох боків загострену паличку 30
см) і б’є її палкою так, щоб, коли цурка підстрибне,
встигнути ще хоч би раз її вдарити (кожен удар у повітрі оцінюється у 10 гил).
Цурку треба бити доти, доки вона не вилетить за город. Якщо при цьому гравець
не зможе вдарити її у повітрі (підмурити), він заробляє 10 гил, якщо ж
підмурить, додається ще десяток гил і так далі. Вибиту з городу цурку бере один
з хлопчиків з поля і кидає в город, попередньо зробивши від того місця, де
лежала цурка, два кроки до городу. Якщо цурка впаде в городі, б’є наступний
гравець із тих, що знаходяться у городі; впаде поза городом — продовжує грати
перший і б’є цурку з того місця, де вона впала. Він грає доти, поки протилежна
команда не вкине її в город.

«Городяни» б’ють по черзі та ведуть рахунок гил, поки кожному з них не буде
вкинута цурка в город. Потім так само б’ють «поляни», намагаючись набрати
більшу кількість гил.

Переможці вбивають цурку в землю, а переможені по черзі витягують її із
землі зубами.

Giovanni Battista Torriglia Blind man’s bluff

 

СКРАКЛІ

Десять круглих палиць довжиною 30—40 см — скраклів — ставлять або у
шаховому порядку, або поряд по п’ять штук. Відраховують 25—30 кроків,
визначаючи середину відстані («масло»). Гравці кидають палиці через всю
відстань по черзі. Якщо перший гравець зіб’є скраклю, то наступний його кидок
буде з «масла». Виграє той, хто зіб’є найбільше скраклів.

 

ДОВГА ЛОЗА

Грають хлопці, які стають один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 метрів. Голову і спину
нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через
кожного і стає попереду, так роблять всі по черзі.

Рыбаков Гавриил Федорович “Игра в жмурки”

 

ДІДУСЬ МАКАР

Гравці обирають з-поміж себе дідуся Макара, який повинен дізнатись, що вони
робитимуть. Діти відходять від нього, загадують яку-небудь роботу: шити, рвати
ягоди, танцювати тощо. Загадавши, підходять до дідуся і кажуть:

—Здрастуй, дідусю Макаре!

—Здрастуйте, діти. Де були, що робили?

Діти відповідають так, щоб трошки підказати: на городі, в садку, в хаті
тощо, і показують, що вони робили. Коли дідусь вгадає, всі тікають, а він їх
ловить; кого впіймає, той стає дідусем. А коли не вгадає, діти зізнаються, що
робили, і теж тікають.

Як видно з наведених прикладів, ігри були різноманітні й розраховані на
будь-яку пору року, до того ж ми не включили до цього переліку такий вид
забави, як відгадування загадок, що було надзвичайно поширене в народі. Так
само, як виявилося, народні ігри з м’ячем походження теж найдавнішого. М’ячі
робились із тваринної шерсті, яку змочували і викачували у долонях, інколи м’яч
обшивали шкірою. Виготовляли і м’ячі з очерету чи соломи, так само обшиваючи
шкірою. Перед грою м’яч зволожували, щоб став важчим, якщо це потрібно для гри.

     

Ф.Сычков “Деревенская карусель”                                                                Ф. Сычков “Катание с гор”

 

about-ukraine.com

українські народні дитячі ігри

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ДИТЯЧІ ІГРИ

Подоляночка

Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні:

Десь там, десь там подолянка була,
Десь там молоденька була,
Отут вона впала,
До землі припала.
Устань, устань, подоляночко,
Промий очки, як скляночки,
Та візьмися в бочки,
Та поскачи скочки.
Скачи, скачи понад бродом,
Як рибонька попід льодом.
Візьми собі панну, которую крайню,
Візьми собі паничка, которого крайничка.

Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується.

Кружок (Царівна)

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають «царевича» й «царівну». «Царівна» перебуває в крузі, «царевич» — за кругом. Усі співають;

Ой у городочку царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько.
Поклонись царівні низенько, низенько.
Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду.
Та й постав царівну у ряду, у ряду.

«Царевич» виконує всі обов’язки, які йому приспівують, бере царівну за руку і ставить уряд поруч із собою. Потім вибирають інших «царевича» й «царівну».

Грушка

Діти стають у коло, беруться за руки й співають. Посередині «грушка» — хлопчик або дівчинка.

Як послала мати грушки садити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
ЯК послала мати
Грушки поливати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки доглядати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати грушки трусити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте дівки, гопака, гопака.

При цьому «грушку» починають трясти, потім піднімають угору.

Щітка

Хлопці й дівчата стають один за одним і кдад’уть руки на плечі попереднього. Першим стоїть найменший. Ведучий ходить навколо цього ряду й співає:

— Ой щі-щітка маленька,
Скажи, скажи, де твоя ненька.
— На морковці сиділа, сиділа.
Дрібний мачок дзюбала, дзюбала.
Ой дзюб, дзюб, дзюбанець,
По три копи гебінець,
По чотири — щітки,
Кошелькові дітки.

При цьому ведучий бере останнього за руку і вже вдвох обходять ряд, співаючи. Так повторюється, аж поки залишиться найменший. Тоді всі гуртом підкидають його.

Куці-баба

У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав’язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:

— Бабо, бабо! На чом стоїш?
— На глах-лободах
— А що ти їси?
— У мене каша на полиці.
— А мені ж даси?
— Чорта з’їси!

Тоді ударяють його рукою і всі тікають. Якщо «куці-баба» — когось упіймає — тому зав’язує очі. А якщо ні — продовжується гра.

— А чия-то, бабо, каша на полиці стоїть?
— Моя.
— А я виїм
— А я з києм!
— А я утечу.
— А я дожену.
— А я в ополонку.
— А я за головку.

І знов ударяють і розбігаються. Якщо «куці-баба» нікого не зловить, повертається на своє місце

— Бабо-бабо, чиє то поросятко по смітнику ходить?
— Моє.
— Коли ти його заколеш?
— Завтра.
— А мені ж даси?
— Чорта з’їси.

Якщо і цього разу «куці-баба» нікого не спіймає, завершують гру.

— Ти, бабо, сліпа?
— Сліпа, синочку, сліпа.
— Що ж тобі дать?
— Дай, синочку, борошенця на галушечки.

Хтось насипає «куці-бабі» у жменю піску абощо.

А ми просо сіяли, сіяли

Дівчата й хлопці розділяються на дві групи порівну. Перша група співає, друга відповідає.

І.

А ми просо сіяли, сіяли,
Ой, дід, ладо сіяли.

II.

А ми просо витопчем, витопчем.
Ой, дід, ладо витопчем, витопчем.

І.

А чим же вам витоптать, витоптать?
Ой, дід, ладо витоптать, витоптати?

II.

А ми коней випустим, випустим,
Ой, дід, ладо випустим.

І.

А ми коней виловим, виловим,
Ой, дід, ладо виловим.

II.

А чим же вам виловить, виловить?
Ой,дід, ладо виловить, виловить?

І.

А шовковим поводом, поводом,
Ой, дід, ладо поводом, поводом.

II.

А ми повід викупим, викупим.
Ой, дід, ладо викупим, викупим.

І.

А чим же вам викупить, викупить?
Ой, дід, ладо викупить, викупить.

II.

А нам треба дівчинку, дівчинку,
Ой, дід, ладо дівчинку.

І.

А яку вам дівчинку, дівчинку?
Ой, дід, ладо дівчинку.

II.

А нам треба Галочку, Галочку,
Ой, дід, ладо Галочку.

І.

А в нас Галя дурочка, дурочка,
Ой, дід, ладо дурочка.

II.

А ми її виучим, виучим,
Ой, дід, ладо виучим, виучим.

І.

А чим же вам виучить, виучить?
Ой, дід, ладо виучить, виучить?

II.

А шовковим поводом, поводом,
Ой, дід, ладо поводом, поводом.

І.

До нашого гурту прибуло, прибуло
Ой, дід, ладо прибуло, прибуло.

II.

Від вашого гурту відбуло, відбуло
Ой, дід, ладо відбуло, відбуло.

І.

А в нашому гурті скачуть, скачуть,
Ой, дід, ладо скачуть, скачуть.

II.

А в нашому гурті плачуть, плачуть.
Ой, дід, ладо плачуть, плачуть.

Горю-дуб

Усі стають по двоє — пара за парою. Один — «горю-дуб» — попереду на віддалі й співає:

Горю, горю, палаю
Кого схочу, спіймаю
Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до «горю дуба» і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з’єднатися. Якщо «горю-дуб» когось спіймає, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари — стає «горю-дубом».

Дуб

Грати в дуба можна на березi рiчки, на лiсовiй галявинi або в парку — там, де досить простору побiгати i де ростуть (але не дуже густо) дерева.
Грають здебiльшого дiвчатка. Вони обирають з-помiж себе купувальницю i з вигуками: «Граємо в дуба!» — по однiй пiдбiгають до дерев. Купувальниця пiдходить до котроїсь iз дiвчат, спiльно з нею вибирає одне з вiльних дерев i пропонує:

— Дiвчино, продай хату!
— Не продам, дуба дам! —

вiдповiдає дiвчина, й вони обидвi бiжать до намiченого дерева. Воно дiстається тiй, котра прибiжить до нього першою, а та, що вiдстала, стає купувальницею i йде купувати iнше дерево.

Мiст

Дiвчата стають по двi в ряд, обличчям одна до одної, й беруться вгорi схрещеними руками. Крайня пара проходить пiд руками iнших пар i стає першою, за нею йде пара, яка була передостанньою, i так далi. У деяких мiсцевостях ця гра називається «Довгою лозою», бо у неї теж немає кiнця. Припиняється вона за бажанням або тодi, коли бiльшiсть гравцiв розiйдеться.

ХРЕЩИК

Дівчатка стають попарно, одна пара за другою, а попереду — одна дівчинка, яка говорить:

— Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

— Чого ти гориш?
— Красної дівки хочу.
— Якої?
— Тебе, пані, молодої!

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єднатися попереду горівшої, а та ловить когось з них. Якщо піймає, то та, що лишилася без пари, починає «горіти», не піймає — продовжує «горіти» та сама.

Довга лоза

Грають хлопцi, якi стають один за одним обличчям у потилицю на вiдстанi 2 метрiв. Голову i спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного i стає попереду, так роблять всi по черзi.

Смик

На мiсцi гри проводять лiнiю, яка вiдокремлює город вiд поля. В городi на невеликiй вiдстанi вiд лiнiї у землю встромляють палицю i приставляють до неї «пастуха», якого визначають вимiрюванням на палицi або за допомогою лiчилки. «Пастух» залишається в городi, а решта гравцiв iде в поле. Польовi гравцi намагаються висмикнути палицю. Але тiльки-но хтось iз них перетне лiнiю городу, як «пастух», що стереже її, кидається йому навперейми i намагається поквачити, доторкнувшись рукою. Поквачений починає «пасти», а попереднiй «пастух» iде до гурту гравцiв у полi. Поквачити iншого гравця «пастух» може тiльки в межах городу. Для того, щоб заманити його у город, вiн навмисне вiдходить вiд палицi, а потiм стрiмголов мчить на смiливця. Брати участь у грi може необмежена кiлькiсть гравцiв.

Латки

Діти збираються грати в лакти, хтось говорить:

— Давайте грати в латки.

Відразу ж б’є сусіда по плечу і тікає, примовляючи:

Латка-битка,
Шовкова нитка,
На мені не була,
На тобі ізгнила!

«Полатаний» переслідує втікача, але не промине «полатати» й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, каже: «Латка».

«Полатаний» намагається передати латку третьому….

Мовчанка

Коли діти дуже розкричаться, хтось нагадає про цю гру і скоромовкою проговорить:

Їду до дому
На зелену солому.
На тій соломі
Сидить жаба.
Хто писне,
Той жабу хлисне,
Мені можна говорити
Сто раз,
А іншому — ані раз.

Всі замовкають. Ведучий намагається кого-небудь викликати на розмову. Хто перший заговорить, той програв.

Свiчка

Свiчка — це вибитий у поле м’яч або кинутий високо вгору. Спiймати такого м’яча, перш нiж вiн удариться об землю, — значить зловити свiчку. Майданчик для цiєї гри дiлиться на двi частини: меншу — город i бiльшу — поле. Жеребкуванням визначають господаря городу. Господар залишається в городi, а всi iншi гравцi розходяться по полю. Викликаючи з поля одного iз гравцiв, господар пiдкидає м’яча вертикально вгору, а гравець б’є його гилкою якомога вище i далi в поле. Поляни намагаються спiймати м’яча до того, як вiн торкнеться землi. Той, кому пощастить це зробити, iде бити, а той, хто бив, iде на його мiсце в поле. Неспiйманий м’яч подається знову в город, i його знову б’є той, хто бив. Якщо ж господар спiймає поданий з поля м’яч на льоту, то вiн починає бити, а пiдгилює той, хто подавав. Той, хто бив до цього, повертається в поле. У разi промаху той, хто бив, тiкає в поле, а господар б’є його м’ячем. Пiсля цього вiн викликає з поля нового гравця — i все починається спочатку.

Нещасний ополоник

Дiвчата стають поряд i беруться за руки. Одна з дiвчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось iз дiвчаток праворуч:

— Здоров, кума! Чи ти ложки мила?
— Мила.
— А ополоник?
— Забула.
— Так не забувай, кумочко.

При цьому господарка намагається вдарити дiвчину лозиною, а та повинна втекти попiд руками iнших дiвчат i стати лiворуч. Гра триває, доки всi дiвчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тодi господаркою обирають iншу.

БОБЕР

Проказують лічилку:
Попіл, попіл, попільниця…
А де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
Синім оком кивала,
А ти, кив, не кивай,
А ти з города тікай!

Останній у цій лічбі стає мисливим, а решта — хортами. Хорти вибирають собі собачі клички: Сірко, Рябко, Крутько, Бровко, Лиско, Лиска, Спївка, Знайда, Жук. Мисливий з бобром відходять далі, щоб хорти не бачили, де сховається бобер. Мисливий сідає, заплющує очі або ховає голову і співає:

Ой ти, старий бобре,
Заховайся добре.
Бо я хорти маю,
На поле пускаю.

Бобер мусить сховатися, поки мисливий доспіває. Часом бобер просить проспівати тричі або й більше, щоб мати час сховатись.
Проспівавши, скільки раз було домовлено перед початком гри, мисливий гукає:
«Хорти, з лісу!».
Хорти біжать і шукають бобра, якщо той встиг сховатись. Знайшовши, ловлять бобра, а він утікає. Коли ж бобер ще не встиг сховатись, то все одно за ним женуться за наказом мисливого. Бобер може і втікаючи ховатись по кілька разів, а хорти мусять його шукати. Мисливий сам не шукає і не ловить, тільки кричить, коли бачить, що хтось лінується: «Шукай, Сірко! Лови, Бровко! Гуджа, хорти, гуджа його!». Якщо хтось втомиться, то мисливий завертає його: «На сюди, Лиско! Не руш, Співко!». Хорти бігаючи гавкають. Коли хорти зловлять бобра, то мис іивий заміряється на нього кийком і кричи і її: «Ба-бах». Бобер падає додолу, А мисливий гукає: «Хорти, в ліс!». Він біжить з хортами геть, залишається бобер і той, хто перший його зловив. Бобер стає мисливим, а той, хто зловив,- бобром. Гра починається спочатку.

ГОРОБЕЙКО

Дівчатка беруться за руки і співають:
А в горобейка
Жінка маленька:
Сидить на кілочку
Пряде на сорочку.
Що виведе нитку —
Гороб’ю на свитку.
Остануться кінці —
Гороб’ю на штанці.
Остануться торочки —
Гороб’ю на сорочки.

Під час співу дві крайні дівчинки підіймають руки і пропускають попід ними всіх інших.

ГУСИ

Діти вибирають з-поміж себе двох — матку і вовка. Матка жене всіх останніх учасників, своїх дітей, у поле, а потім, усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

— Гуси, додому!
— Задля чого?
— Вовк за горою,
— Що він робить?
— Гуси скубе.
— Які?
— Сірі! Сірі!
Гуси волохаті,
Тікайте прямо до моєї хати!

Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм , дорогу і намагається кого-небудь зловити.
Коли вовк зловить за лінією, то його гуси , б’ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху ДО городу забирає і садовить їх усіх разом.
Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.

КВОЧКА

У цю гру діти люблять грати найбільше — напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив’язують мотузок, до кілочка; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів:
Ходить квочка
Коло кілочка,
Водить діток,
Дрібних квіток.
Діти — квіти: «Квок»,- ходить кружка.
Після слів: «Діти-квіти: «Квок» — усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

Сiрий кiт

У цiй грi всi учасники, крiм ведучого, «сiрого кота», — «мишi». Вони стають ланцюжком i, тримаючись один за одного, ходять по майданчику по прямiй, по колу чи по будь-якiй iншiй кривiй лiнiї. Першим у ланцюжку стоїть «сiрий кiт». Пiд час руху вiн запитує:

— А є мишi в копицi?
— Є! — вiдповiдають «мишi».
— А не бояться кота?
— Нi!
— Ой, як кiт хвостом поворушить, то всiх мишей подушить!

За цими словами «мишi» кидаються врозтiч, а «сiрий кiт» ловить їх. Спiйманий гравець стає «сiрим котом», а його попередник — «мишею».

КОТИ

Діти стають у коло і лічать лічилку, вказуючи пальцем на кожного. На кого випаде в лічилці, той виходить з кола, а хто залишиться останній — той носитиме «коти» (палички).
Коти дають у руки, зав’язують очі і, взявши вдвох попід руки, ведуть й повертають то в один бік, то в другий, щоб втратив орієнтацію, і запитують:

— Крутяться журавлі?
— Крутяться.
— Крутімося й ми.

Крутять знову і ведуть далі:

— Клади два коти.

Кладе і ведуть ще далі, знову крутять і ведуть.

— Клади три коти.
— Клади одного кота.

Так розносять усі шість — вісім. Потім приводять на попереднє місце, розв’язують очі і посилають шукати котів. Тоді вибирають іншого носити коти.

ЩЕНЯТА

Збираються хлопці, десять або й більше, міряються на палку, беручи її кулаком один до одного, і чия рука зверху, тому і пасти.

Тоді забивають кілок, прив’язують до нього мотузку; біля кілка усі кладуть шапки — ото щенята. Пастух береться за мотузку й оберігає щенят, бігаючи, наскільки дістає повода.

Пастух стереже, а всі хлопці крадуть щенят, хватаючи руками або вибиваючи ногою з круга. Як удається пастуху піймати котрогось, то мерщій кричить: «Цура-повода!» А як не зацуравсь, то значить і не піймав.

Як розкрадуть усіх щенят, то вважають, одно літо одпас; тоді міняються.

СІРИЙ ВОВК

Грають тільки діти. Вибирають «вовка», він, згорбившись, сідає, взявшись під щоку, на горбику, і мовчить, а дітки не чіпають його, а рвуть біля нього травку і промовляють:

Ірву, ірву горішечки,
Не боюсь вовка ні трішечки.

По цім слові діти схоплюються, кидають на вовка нащипану травку і тікають. Вовк собі туриться за ними, хоче вхопити котрогось. Кого вхопить, той стає вовком, і гра продовжується.

Кіт і миша

Дітлахи беруться за руки й стають у коло («танок»), а двоє: «кіт» (хлопець) і «миша» (дівчина) — усередині. Коли «танок» піднімає руки вгору, «миша» тікає від «кота». А коли «кіт» намагається проскочити за «мишею» — руки опускають.

А до нори, миша, до нори.
А до золотої комори.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку.
— Ходи сюди —
А що ж то за мишка —
Не втече:
А що ж то за котик,
Не дожене.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку;
— Ходи сюди, ходи сюди.
Якщо «котові» вдається спіймати «мишку», — міняються ролями.

ТРАМПИЖА

Гравців парна кількість. Вони діляться на дві групи, кожна зі своєю «маткою». Матки міряються між собою, і чий верх, та матка починає гру. Матка бере палицю, кидає її куди-небудь і кричить: «Трампижа!»

В той час, як матка кидає палицю, обидві групи стають одна проти другої попарно і закривають один одному очі «бецманами» (великими пальцями). Коли ж матка гукне: «Трампижа», тоді всі гравці біжать і шукають палицю. Хто знайде, біжить до своєї матки, а із супротивної групи намагаються відняти палицю. Якщо ж він добіг до своєї матки, то віднімати не можна, і його група виграє. І матка групи починає гру знову.

Грають, звичайно, в полі дорослі, а також діти.

РЕГІТ

Всі стають у ряд по двоє, а спереду один — «регіт». Регіт каже:

Горю, горю, палаю,
Кого люблю, спіймаю!
Раз, два,три!
Остання пара — лети!

Остання пара біжить, регіт ловить. Кого вловив, з тим стає в пару, а той, хто лишився, — буде реготом. Якщо регіт нікого не вловить, ця пара, що тікала, стає попереду, а регіт лишається реготом, аж поки когось не вловить.

ЛИС

Побравшись за руки, всі стають у коло, а один з учасників гри, по вибору, стає за лиса і йде в середину. Коло подається то вправо, то вліво з піснею:

Ха-ха, ха-ха, гі-гі-гі!
Лис зловився в капкані.
Качки, кури, голуб’ята,
Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі!
Злодій лис у капкані.
Ой, ой! Вирвавсь — утікайте:
Тепер в його страшна злість,
Кого зловить, того з’їсть.

Коли проспівають усю пісню до кінця, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає той стає лисом, і гра починається спочатку.

ЛАСТІВКА

Дві дівчини беруться за руки і стають навпроти іншої пари, яка так само тримається за руки. Одна пара говорить:
— Печу, печу ластівки!
Інша питає:
— Нащо печеш? Лиха втечеш, лиха й піймаєш!..

Тоді пара дівчаток, що почала розмову, роз’єднує руки, і кожна біжить у протилежний бік. Інші двоє, кожна окремо, намагаються піймати перших, не давши їм з’єднатися. Якщо та пара, яка почала бігти першою, знову з’єднається, то їй припадає знову тікати, а другій парі — ловити. Якщо ж якусь з дівчаток, які почали гру, впіймають, то ця пара, що не збіглась, ловитиме, а інша — тікатиме.


Воробей (горобець)

Дiти утворюють коло, всерединi — воробей. Коло швидко рухається, всi спiвають, плескаючи в долонi.

Киш, киш, воробей,
Не клюй конопель.
Мої конопельки,
Дрiбнi, зелененькi,
У вiрчики в’ються,
Самi не беруться,
Братись не даються.

Воробей кидається на дiтей, якi утворили коло, вони розбiгаються. Той, кого воробей зловить, займає його мiсце, i гра починається знову.

Заїнько

Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний «заїнько» ховається в кущі, а всі його просять:

Заїнько, заїнько, вийди к нам,
Сіренький, сіренький, зайди к нам.
Ой да, кося, зайди к нам.

«Заінька» виходить з кущів і стає серед кола. Тоді діти знову співають:

Заїнько, заїнько,лягай спать.
Заїнько сіренький, лягай спать.

«Заїиька» лягає Тоді знову приспівують:

Заїнько,вставай,
Сіренький, вставай,
Ой да, кося, вставай.

«Заїнько» встає Тоді його просять умитись, взутись, причесатись. «Заїнько» робить усе, що йому загадують Діти кажуть:

Заїнько, заїнько, вдар тропачка,
Сіренький, вдар тропачка.
Ой да, кося, вдар тропачка.

«Заїнько» танцює й вибирає іншого на свою роль, а сам стає в коло.

ПЕРСТЕНЕЦЬ

Діти сідають рядком і складають руки долонями докупи. Хтось один відходить убік, а котрась дівчинка затуляє між долонями перстенець (квіточку, листочок). Дитина, що відійшла, довертається, а гурт хором звертається до неї.

Гадуль, гадуль, гадулька!
Десь там моя зозулька
По полю літала,
Золоте пір’я збирала.
Вий, вий, завивай!

Дитина вгадує, у кого перстенець, і каже:

Ти, Оксанко, перстень дай!

ДІД

Запрошується хлопець, що гратиме роль «діда». На відстані 10 м від хатинки «діда» — стоять гравці, які починають його дражнити:

Іде, іде, дід, дід,
Несе, несе міх, міх,
Ось такий дідище,
Ось такий старище,
Ось такий окатий,
Ось такий вусатий,
Такий бородатий,
Ось такий плечистий
Тьху його нечистий!

Після цих слів діти розбігаються, а «дід» повинен догнати кого-небудь. Потім на його роль можна запросити когось іншого, і гра починається спочатку.

КРЕМ’ЯХИ

Це суто дівчача гра. Кожна учасниця її повинна мати по десять камінчиків або круглих черепочків. Один із них має різко відрізнятися з-поміж інших кольором.
Гравець підкидає кремічники догори і в тому місці, де вони мають впасти, наставляє над землею руки. Ті крем’яхи, що впали на кисті, підкидають знову і намагаються зловити їх на льоту. Якщо кількість камінчиків виявиться непарною, гравець відкладає один із них, а решту підкидає знову. Може статися, що він при цьому не зловить жодного. Тоді він передає решту крем’яхів і право грати іншому. Вважається: той, хто грається, стратив і тоді, коли зловить парну кількість або разом з іншими камінцями зловить і міченого.
Коли всі камінці розійдуться по руках, підраховують, кому скільки дісталося. Ту, у якої виявиться їх найбільше, називають першою.

ДЗВІНОЧОК

Із тих, хто бажає гратися, обирається «дзвіночок». Решта гравців, узявшись за руки, стають довкола нього. «Дзвіночок» грудьми з розгону або, налягаючи на руки будь-яких двох сусідніх гравців, вагою власного тіла намагається розірвати «ланцюг», що оточує його. Розірвавши, він тікає, а інші учасники гри ловлять його. Той, хто спіймає, стає «дзвіночком».
Якщо ж гравців набереться лише троє, то двоє з них стають один проти одного і міцно беруться за руки. Третій намагається розчепити їх, налягаючи на руки грудьми. Якщо «замки» не витримують і розриваються, то один із гравців тікає, а «дзвіночок» ловить його. Потім вони беруться за руки, утворюючи нове зчеплення, а гравець, який залишився на місце, намагається розірвати його.

ГРА В КАЛАЧА

Збирається кілька дітей. Гравець лягає ниць, а всі інші присідають навколо нього. Кожен кладе один палець на спину лежачого так, щоб вийшов кружок. Хтось з дітей злегенька торкається перетнем руки кожного і приспівує:

Угадай, Ганно,
Пристойна панно,
На чиїй руці
На мереженці
Перстень упав.

І запитує лежачого: «На чиїй?» Як не вгадав, то знову торкається по черзі пальців гравців і співає:

Не вгадала Ганна,
Пристойная панна,
На чиїй руці
На мерженці
Перстень упав.
Бух, бух та калач,
Та встань, та не плач.

На слова «Бух, бух!» усі легенько б’ють у спину лежачого, а він намагається піднятися. На його місце лягає той, кому на руку впав перстень. Усі знову сідають навколо нього і співають, як і раніше.

ЧАБАН

Ведучий гри — чабан. Діти зображають овець, а кілька з них — вовки. Чабан зі словами:

Ой у лісі, у лісу
Я овечки пасу —

вигонить овець пастися на лужок. Вівці розбігаються, «пасуться». Чабан стереже їх. Зі словами:

День кінчається,
Овечки додому вертаються.
Через ліс біжать,
А там вовки сидять —

жене овець пастух додому. По дорозі їх перестрівають вовки, ловлять овечок і відводять до свого лігва.
Чабан знову жене свою отару пастися.
Перемагають найспритніші, найхитріші і найпрудкіші «вівці», які після трьох-п’яти разів лишаються на волі, не попадають вовку в зуби. Після цього обирається новий чабан і вовки. Гра триває.

ЦУРКА

Для гри потрібно дві палиці: одна-завдовжки 1 м, друга- 20-З0 см. Довга — кий, коротка — цурка. На землі креслять квадрат, у центрі викопується ямка. На неї кладуть цурку. Кий лежить поряд з нею у квадраті. Діти обирають ведучого. Він підходить до квадрата, бере кий і за словами дітей —

Лети, лети цурко,
Кому вона попаде —
Той і гру поведе!-

підкидає києм цурку вгору. Діти намагаються спіймати її, щоб цурка не впала на землю. Хто зловив, одержує 50 очок. Після цього він вкидає цурку у квадрат з того місця, де зловив її. Якщо попав — одержує ще 100 очок і стає ведучим.
Якщо не попав у квадрат, гру продовжує попередній ведучий. Якщо ведучий підкинув цурку і її ніхто не зловив, він одержує 10 очок. Знову повторює свій кидок.

НА БАШТАНІ

Діти-гравці обирають сторожа лічилкою:

Гоп, гоп, кавун.
Малайди-драйди, кавун.
Мацики-брики, не спіши,
Наш баштан стережи!

Сторож ходить по баштану, береже свій урожай, радіє, що багато вродило кавунів та динь. У цей час школярі ховаються неподалік від баштану за кущами, спостерігаючи за дідом. Стомившись, той іде відпочити в холодок. Діти біжать на баштан зі словами:

Крадем, крадем кавуни,
Нема діда вдома,
Поїхав по дрова.
Дрова погоріли,
Діда вовки з’їли!

Вони удають, ніби рвуть кавуни, їдять їх. Сторож помічає дітей, кидається їх ловити. Кого він спіймав — той стає ведучим-сторожем.

Дощик

Школяри обирають ведучого-кашовара. Він з горщиком та дерев’яною ложкою стає в центрі, ходить по колу і «варить» кашу, «вимішує» її ложкою. Діти, взявшись за руки, ходять навколо нього і речитативом промовляють:

Іди, іди, дощику,
Зварим тобі борщику
У новому горщику.
Тобі каша, а нам — борщ.
Щоб густіший ішов дощ.

Учні зупиняються, а кашовар, заплющивши очі, обертається, піднявши руки з горщиком догори. Потім прямує до дітей. Комусь із них вручає горщик, не відкриваючи очей. Кому випаде, той стає кашоваром, веде гру далі.
Коли гра набридає, школярі зі словами:

Дощику, дощику, перестань!
Ми. поїдем на баштан,
Та візьмемо диньку,
Усім по шматочку,
А тобі — ціленьку!-

підстрибуючи на одній нозі розбігаються.

Редька

Спершу визначають, кому бути «сусiдкою». Всi iншi стають по двоє, потiм присiдають одне навпроти одного на колiна. Пара неподалiк вiд пари, рядками, подiбно до того, як росте редька на грядцi. «Сусiдка» пiдходить до крайньої пари i розпочинає розмову:

— Бабо, дай редьки!
— Скопай грядку, то знатимеш, звiдки редька береться.

«Сусiдка» обходить довкола «редьки», показуючи, як копають грядку. А тодi звертається уже до другої пари:

— Бабо, дай редьки!
— Посади собi.

Знову слiд обiйти довкола «редьки» та показати, як її саджають. З тим же запитанням «сусiдка» пiдступає до iнших пар, а їй вiдповiдають:

— Полий собi.
— Посапай собi.
— Прополи собi.

«Сусiдка» показує як усе те робиться, аж поки почує:

— Вирви собi.

Та пара, яка це каже, мiцно тримається за руки, а «сусiдка» хапає когось одного попiд руки й пробує вiдiрвати вiд того, з ким вiн зчепився руками. Як не вiдiрве, то далi йде зi своїм запитанням. А як вiдiрве, то сяде на те мiсце, а її замiнить той, хто не вдержався, i гра продовжується далi.

ОГІРОЧКИ

Діти беруться за руки, витягуються в одну лінію. Передні завертаються до задніх, ніби в’ються. Двоє останніх піднімають вгору руки, а всі проходять попід руками, співаючи:

Ой вийтеся, огірочки,
Та в зелені пуп’яночки,
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Ходить жучок по жучині,
А жучина по деревині.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Дайте, хлопці, околота*,
Повезем жучка до болота.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Жучок плаче у болоті.
Дівки скачуть у золоті.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Чи ти, жучку, писка не маєш,
Що ти, жучку, різко не граєш?
Грай, жучку, грай, Тут тобі край.

*Околот, околіт — сніп житньої соломи, обмолочений нерозв’язаним або перев’язаний після обмолоту.

МАК

Побравшись за руки, діти стають у коло. В середину сідає одна дівчинка, навколо неї ходять і співають:

Ой на горі мак,
Під горою так;
Маки ж мої, маківочки,
Золотії голівочки,
Станьте ви так,
Як на горі мак!

Проспівавши раз, питають у дівчинки:
«Козачок, чи виорав ти мачок?».
Дівчинка одмовляє: «Виорав».
Тоді знову ходять навколо і співають те саме. Питають знову:

«Козачок, чи посіяв мачок?» — «Посіяв»
Знову співають.
«Козачок, чи посходив мачок?» — «Посходив».
Співають.
«Козачок, чи пора полоть мачок?» — «Пора».
Співають. «Козачок, чи цвіте мачок?» — «Цвіте».
Співають. «Козачок, чи поспів мачок?» — «Поспів».
Співають. «Козачок, чи пора брать мачок?» — «Пора».

Тоді усі гуртом кидаються, трусять ту дівчинку, в вуха турчать; дівчинка пручається, поки не розірве чиїхось рук і не втече з кола.

СОНЕЧКО

Учні зібралися на галявині і, виглядаючи із-за хмари сонечко, яке принесе їм весну-красну, співають:

Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко,
На весняні квіточки,
На веселі діточки.
Там вони граються,
Тебе дожидаються.

Дівчинка-сонечко прокидається, піднімає руки — з пальчиками-промінчиками догори, сміється, і біжить до дітей, які починають співати веснянки.

Ой є в лузі калина,
Ой є в лузі калина.
Калина, калина,
Комарики-дзюбрики калина.
Там стояла дівчина…
Цвіт калини ламала…
Та в пучечки в’язала…

Учні танцюють у колі, імітуючи рухи, як дівчина ламає калину, в’яже її в пучечки, плете з них віночок.

Панас

Діти іграють у кімнаті. Одному з них зав’язують очі, ставлять біля порога і говорять:

Панас, Панас!
Не лови нас.
На тобі коробочку груш
Та мене не воруш.

Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а «Панас», розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає «Панасом», і гра продовжується.

Варіант ІІ

Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає «Панасом», йому зав’язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:

— Панасе, Панасе! На чому стоїш?
— На камені!
— Що продаєш?
— Квас!
— Лови курей, та не нас.

«Панас» починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає «Панасом»

ПІЖМУРКИ

Насамперед визначають, кому жмуритись, а кому ховатися; а це роблять так:
сідає один із гравців на землю і виставляє коліно, на яке всі гравці кладуть по одному пальцю, і той, що сів, кладе свій палець і говорить:
Котилася торба
З великого горба,
А в тій торбі
Хліб, паляниця,
Кому доведеться,
Тому і жмуриться.
На чий палець упаде останнє слово, той і повинен ховатись.
Так проказують ці слова, аж поки не залишиться один гравець, який і повинен жмуритися.
Останній у цій лічбі закриває очі та обличчя руками. Всі ховаються. Той, що жмуриться, запитує- «Чи вже?». Коли ж не почує ні від кого відповіді, встає і починає шукати. Кого першого він знайде, той і жмуриться.

vseosvita.ua

УКРАИНСКИЕ НАРОДНЫЕ ИГРЫ — ПОДВИЖНЫЕ ИГРЫ НАРОДОВ МИРА — ФИЗКУЛЬТУРА И ВАЛЕОЛОГИЯ — Каталог файлов

Высокий дуб

В земле выкапывают продолговатую ямку, ширина которой
несколько превышает диаметр мяча. Поперек ямки,, ближе к одному ее краю, кладут
палочку, а на палочку — дощечку из крепкого дерева с поперечной планкой на
одном конце. На этот конец дощечки поме­щают небольшой резиновый мяч и опускают
его на дно ямки. Поперечная планка под­держивает мяч и не дает ему соскочить с
до­щечки. Другой конец дощечки поднят вверх и выступает над ямкой.

Жеребьевкой определяют, кому бить мяч. Тот, кто получил
право бить, становится возле ямки, а остальные участники игры расходятся на
определенное расстояние в разные стороны. От удара палкой по верхнему концу
дощечки мяч взлетает вверх. Все игроки, кроме веду­щего, пытаются его поймать в
воздухе. Тот, кто поймает, идет бить, а тот, кто бил, уходит к ловцам. Если мяч
никто не поймает, то тот, который находится возле ямки, бьет опять. В игре
могут принимать участие от десяти до пятнадцати детей.

Правила игры.

При ловле мяча нельзя отталкивать друг друга. Ребенок,
поймавший мяч в воздухе, получает право следующим бить мяч.

 

Колдун (Чаклун)

Перед началом игры выбирают колдуна. Для этого один из
игроков вытягивает перед собой правую руку ладонью вниз, остальные подставляют
под нее по одному указатель­ному пальцу. По команде «Раз, два, три!» или по
окончании считалки все отдергивают

пальцы, а игроку с вытянутой рукой необхо­димо захватить
чей-нибудь палец. Тот, чей палец будет таким образом захвачен трижды,
становится колдуном.

Вce разбегаются, а колдун пытается догнать кого-нибудь и дотронуться
рукой. Пойманный замирает, разведя руки в стороны. Расколдо­вать его могут
другие игроки, дотронувшись до пего рукой. Однако колдун следит за своей
жертвой, и как только кто-либо снимает чары, то он старается повторным ударом
снова на­пустить их. Кроме того, он пытается заколдо­вать и тех, кто
отваживается выручить то­варища.

Правила игры.

Заколдованный игрок ос­тается на месте. Заколдованный
трижды сам становится колдуном, а его предшественник присоединяется к
убегающим.

 

Печки (Пички)

Для игры необходимы маленький резиновый мяч и открытая
площадка. В земле на одной линии недалеко друг от друга выкапывают ряд ямок —
печек (если грунт мягкий, то ямки можно выдавить каблуком или мячиком). Печки
делают неглубокими, чтобы по ним мог прокатиться мячик. Количество печек соот­ветствует
количеству игроков. Игроки становятся с двух сторон линии пе­чек, каждый около
своей печки. Крайние игроки становятся лицом друг к другу, они и начинают игру.

Крайний игрок прокатывает мячик по печкам. Если мячик не
остановился ни в одной из ямок, то второй крайний игрок катит его на­зад. Когда
же мяч застрянет в чьей-либо печ­ке, все участники игры стремительно разбе­гаются
в разные стороны, а тот, в чьей печке оказался мяч, кидает его в одного из
участ­ников игры. Побитый ловит мяч и в свою очередь бьет им другого игрока.
При этом бросать следует с того места, где мяч настиг играющего. Так
продолжается до тех пор, пока кто-либо не промахнется. Тогда все возвращаются к
своим печкам. Тот, кто про­махнулся, меняется печками с одним из край­них
игроков и начинает игру сначала. За вто­рой промах около печки «мазуна»
проводят черту, а за третий промах делают гнездо и сажают палочку-квочку. За
каждый дальней­ший промах около печки втыкают палочку- цыпленка.

Когда у кого-либо наберется пять цыплят, их прячут, а
хозяин квочки должен их найти и раздать остальным игрокам, т. е. догнать и
дотронуться палочкой. Все остальные игроки убегают от квочки. Игра начинается
сначала.

Правила игры.

Количество игроков — от пяти до семи. У каждого своя
печка, около которой отмечаются промахи. Салить мячом надо с места и только в
ноги. В конце игры хозяин квочки салит до тех пор, пока у него не останется ни
одной палочки.

 

Хлебец (Хлибчик)

Все желающие играть, взявшись за руки, ста­новятся
попарно (пара за парой) на некотором расстоянии от игрока, у которого нет пары.
Он называется хлибчиком.

Пеку-пеку хлибчик! (Выкрикивает хлибчик.) А выпечешь?
(Спрашивает задняя пара.)

—        Выпеку!

—        А убежишь?
— Посмотрю!

С этими словами два задних игрока бегут в противоположных
направлениях с намере­нием соединиться и встать перед хлибчиком. А тот пытается
поймать одного из них до того, как они возьмутся за руки. Если это ему удается,
он вместе с пойманным состав­ляет новую пару, которая становится первой, а
игрок, оставшийся без пары, оказывается хлибчиком. Игра повторяется в том же по­рядке.

Правила игры.

Последняя пара может бе­жать только после окончания
переклички.

 

Круглый хрещик

Игра начинается с того, что кто-то из детей выкрикивает:

Чур, в «Круглого хрещика» играть! На горе стоять,
пойманным не бывать! Две пары становятся одна против другой на расстоянии
двадцати шагов и приглашают третью пару встать посередине. Игроки край­них пар,
которые стоят один против другого, пытаются, минуя средних, соединиться в новые
пары. Один из пары бежит вправо, а другой — влево. Игроки средней пары
препятствуют им, ловят бегунов. Если игрок средней пары поймал кого-либо из
тех, кто перебегает с его стороны, напарник пойманного и напарник ловишки
спешат им на помощь. Тот, кто при­бегает первым, вместе со своим напарником
становится крайней парой, а два других иг­рока встают в середину. Когда же
пробежка завершается успешно, то игра продолжается.

Правила игры.

В игре принимают участие шесть человек. В нее могут
играть дети, начи­ная со среднего дошкольного возраста.

 

Перепелочка

Играющие становятся в круг, слегка расста­вив ноги, руки
опущены вдоль туловища. Один игрок в середине круга перепелочка. На слова
народной песни: Ой, у перепелочка да голошеи болит — все участники вместе
поднимают руки вверх, касаясь пальцами с двух сторон головы, а на повтор слов:
«Да, — головка болит» — опускают руки вдоль туловища. На припев:

Тут была, тут была перепелочка,

Туч была, тут была сизокрылая —

дети берутся за руки и идут по кругу влево, а перепелочка
— вправо. На последнее слово все останавливаются.

На слова:

Ой у перепелочка да коленки болят — все наклоняются
вперед и дотрагиваются до колен, а па повтор слов: «Да коленки болят» —
выпрямляются. Слова и действия припева повторяются.

Ведущий продолжает: Ой, у перепелочка крылья не болят,
все играющие поднимают руки в стороны и на повтор слов: «Крылья не болят» —
опус­кают вниз.

На слова: «Птички поднялись и улетели!» — все бегут по
кругу.

Правила игры.

Движения выполнять кра­сиво, в соответствии с текстом.

xn——5cdcba9a8bhiqf4boq8n7b.xn--p1ai

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о